В смт Макарів відкрили меморіальну дошку пам'яті П.Й.Добрянського

e-mail Друк PDF

26 червня відбулося відкриття меморіальної дошки в пам'ять про ветерана Другої світової війни, учасника бойових дій, жителя смт Макарів П.Й.Добрянського, встановленої на приміщенні ТОВ "Фабрика „Світанок”". Саме цю фабрику Павло Йосипович очолював протягом останніх 15 років своєї трудової діяльності. На жаль, але Павлj Йосипович вже відійшов у вічність, проте його справа у швейній галузі району продовжує жити.
Відкриття меморіальної дошки пройшло за участю найближчих і найдорожчих в його житті людей — його родини, знайомих, членів Макарівської районної організації ветеранів України, в. о. голови Макарівської райдержадміністрації І.Розная, голови Макарівської районної ради О.Гулака, представників органів виконавчої влади району та місцевого самоврядування, керівництва та працівників самої фабрики.

З книги "Збережемо пам'ять про подвиг" Д.С.Нетреби:
Павло Йосипович Добрянський закінчив Липівську середню школу і в червні 1941 року поступив у 2-е Київське артилерійське училище ім. Фрунзе. Тут і застала його війна.
10 липня фашисти вже окупували Макарів. Ворог рвався в Київ. Почалась героїчна оборона столиці. Пліч-о-пліч з Павлом був його друг Павло Загребельний, який згодом став видатним українським письменником.
— А ви що, вчилися разом? — поцікавився Ігор Журавський.

— Так, ми вчилися в одній групі. З перших днів подружили, навіть наші ліжка в казармі були поряд,
— розповідає Павло Йосипович. — Тоді ще ніхто не думав, та й сам Загребельний не знав, що стане
такою визначною людиною. А ми юнаки, мріяли про те, як найшвидше розгромити ворога. Та до цього було ще далеко. Уже 29 липня за наказом Міністра оборони СРСР наше училище евакуювали в Саратовську область, а пізніше аж в Кустанай, що в Казахстані. Через певний час з нашого училища направили в Харківське артилерійське протитанкове училище, евакуйоване в Фергану.
А коли ви потрапили на фронт? — запитала Катя Ілюшенко.
22 квітня 1942 року я закінчив училище. Мені, Павлу Загребельному та Івану Гребінському (це мій друг з Лозовика) присвоїли звання лейтенант 1-го розряду і направили на Західний фронт, а Загребельного на Південно-Західний, і наші фронтові дороги розійшлися. Коли приїхав у частину, мене призначили командиром взводу 7-го артилерійського полку.
Артилеристи громили ворога на Західному фронті. Почалося визволення сіл і міст Московської області. На Смоленщині ворог чинив відчайдушний опір. Особливо жорстокі бої точилися за визволення Гжатська, Вязьми.
У січні 1943 року Павла Добрянського призначили командиром 5-ї батареї полку, яка брала участь у боях на Курській дузі. Зайнявши вигідні позиції, артилеристи підтримували шквальним вогнем наступ наших військ. Гітлерівці кинулись у контратаку. Радянські воїни зайняли кругову оборону. Вогонь противника посилювався. Серед бійців були вбиті і поранені. А тут ще ворожі танки пішли в наступ. Шквальним вогнем батарея зупинила ворожі машини. Командир самовіддано демонстрував приклад мужності і відваги, морально підтримуючи своїх бійців.
У вересні 1943 року жорстокі бої точилися за визволення Білорусії. Бійці 29-ї армії Західного фронту захопили плацдарм у районі міста Чауси. Гітлерівці всіма силами намагалися відвоювати втрачені позиції.
5-а батарея під командуванням капітана Добрянського одержала наказ вогнем підтримати підрозділи стрілецької дивізії, які відбивали шалені атаки ворога. Після сильного артилерійського і мінометного обстрілів наших бойових позицій фашисти перейшли в атаку. Навколо батареї Добрянського скупчились чималі сили противника, і командир викликав вогонь на себе. Іншого виходу не було. Лише чудом батарея вціліла. Ворог, зазнавши значних втрат, відступив. На Прибалтійському фронті у вересні 1944 року батарея Добрянського брала участь у наступі на Ригу.
На підступах до м. Добеле наш полк вів бій з фашистами, — згадує Павло Йосипович, — і раптом по карті знаходимо долину, де вільно можуть пройти танки противника. Отримали наказ, закрити прохід. На допомогу дали ще батальйон піхоти, а в моїй батареї було чотири протитанкові гармати, два кулемети, дві протитанкові гвинтівки, гранати, снаряди. Окопались. Приготувались до бою 18 вересня. А 19 вересня лавина фашистських танків і піхоти знову посунула на наші позиції. Підпустивши машини противника на відстань до двохсот метрів, відкрили прицільний вогонь. Запалали чотири ворожі танки, але інші повзли далі. Знову підбито дві ворожі машини. Інші повернули назад. Командир батареї Добрянський діяв рішуче і сміливо. В критичні хвилини сам ставав до гармати і вів вогонь.
Фашисти за всяку ціну прагнули взяти реванш, — пригадує ветеран,— спрямували на артилерійську батарею основний вогонь. Одна наша гармата була вщент розбита, більшість бійців поранені і мертві. Становище ставало критичним. І лише залп двох дивізіонів «катюш» зупинив наступ фашистських танків і піхоти. Але я цього вже не бачив, бо був скошений ворожим вогнем. Від нестерпного болю втратив свідомість і лише через два тижні прокинувся у шпиталі.
Тривали митарства по військових госпіталях.
А де ви зустріли день Перемоги? — попросив розповісти Руслан Товченко.
День Перемоги, який всі так довго чекали, зустрів у шпиталі, що дислокувався у Ворзелі, під Києвом. Звичайно, радісно було, що дочекався і залишився живим, адже багато моїх побратимів полягли на війні, —відповів сивочолий ветеран. — Лише 28 липня 1945 року мене виписали, комісували з групою інвалідності.
За мужність і героїзм, виявлені у боях, вміле керівництво батареєю П.Й. Добрянського нагороджено орденами Червоного Прапора Вітчизняної війни Першого ступеня, Богдана Хмельницького, бойовими медалями «За оборону Києва», «За відвагу». Залікувавши рани, молодий воїн відбудовував господарство у рідному Лозовику. Працював бригадиром, а потім односельці вибрали Павла Йосиповича головою колгоспу.
Після переїзду на постійне місце проживання в Макарів, тривалий час працював директором будинку культури, а потім завідував відділом культури. Тривалий час працював інструктором райкому КП України, завідуючим відділом пропаганди та агітації, а останні 15 років Павло Йосипович віддав директорству на фабриці «Світанок». З цієї посади і вийшов на пенсію.

 

Останнє оновлення на Середа, 01 липня 2020, 10:40  

Анонси подій

Підтримай Українську армію!
Зателефонуй або надішли смс на номер: 565, один дзвінок або СМС - 5 грн. - єдиний номер для всіх мобільних операторів.

Телефони “гарячих ліній” за якими громадяни можуть надавати інформацію про можливі загрози та факти порушень їх прав і свобод:
Макарівська райдержадміністрація: (04578) 5-14-44, Макарівське ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області: (04578) 5-24-70, 5-12-70, 102; Народна самооборона Макарівського району: 068-838-81-98.

"Гаряча лінія"
При Макарівській районній державній адміністрації цілодобово діє «гаряча лінія» за телефоном: 5-14-44, що дає можливість громадянам України (в тому числі з АР Крим та східних областей країни) оперативно отримувати достовірну інформацію, відповіді на поставлені запитання.

"Телефон довіри"

При Макарівській районній державній адміністрації діє «телефон довіри» за телефоном: 5-35-55, з метою оперативного реагування на повідомлення громадян, невідкладного вжиття заходів до припинення неправомірних дій, поновлення прав і свобод громадян.

Телефон «гарячої лінії» управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації: 5-25-86

Щосуботи, на центральних ринках смт Макарів та с. Бишів проходитимуть ярмаркові заходи. Запрошуються всі бажаючі.