Історія с. Мотижин

e-mail Друк PDF

село МОТИЖИН

Мотижин - село, центр сільської ради, розташоване за 20 км від районного центру та за 43 км від обласного центру м. Києва.
Найближча залізнична станція - Боярка, 40 км.
Площа населеного пункту становить 679,8 га, кількість дворів - 889. Населення становить - 1011 осіб.
День села - 6 травня, на храм Святого Георгія.

Мотижин - одне з найстаріших сіл Макарівського району.
У західній частині села на незначному підвищенні, на краю заболоченої місцевості над ставом, де тепер парк, знаходилось давньоруське городище, яке мало округлу форму площею близько півгектара.
Через село протікає річка Буча, колись повноводна, нині замулена, майже зникла. Тут вона бере початок, а впадає в Ірпінь. Із центру села йде понад ставом пряма дорога - Старий шлях - на хутір, що був знищений у роки колективізації. За селом, справа, - Київське озеро.
У центрі Мотижина збереглося замковище, яке називають Валом. За переказами старожилів, це була фортеця на західних кордонах Київської держави. Вал оточувала вода, адже річка Буча в давнину була такою повноводною, що по ній до замку підходили струги (кораблі). Саме тут і виникли перші поселення: на правому березі - Слобода, на лівому -Довга.
Відомий історик академік М.П. Погодін (1800-1875 рр.) підтвердив, що містечко Мотижин розташоване на місці стародавнього міста Мутижира - оборонного пункту на підступах до Києва. Перша писемна згадка про Мутижир - Мотижин збереглася в Іпатському (Іпатіївському) літописі за 6669 (1161) рік. Зокрема вказано, що в 1162 р. київський князь Ізяслав Давидович Чернігівський прийшов з Києва під Білогородку через Мутижир. Відомо, що через стародавнє місто Білгород, біля Мотижина, і далі на захід проходив стародавній шлях з Києва на Житомир і далі на Львів. Він називався Білгородським, а пізніше Старим шляхом.
Під час монголо-татарської навали в 1240 р. місто Мутижир було зруйновано. Про це згадується в "Географічному словнику Королівства Польського" за 1541 р. Під час штурмів міст і загарбань сіл жорстокі кочовики знищували тисячі людей, роблячи часом виняток для ремісників і міцних молодих людей, яких перетворювали на рабів. Мотижинці так мужньо оборонялися нападникам, що ті, озвірілі, винищили все село.
Про це є згадка за 1541 рік: "Селище Борисово з безлюдним городищем Мотижин, біля Житомирської дороги". Ці дані приводяться в "Географічному словнику королівства польського", виданому у Варшаві в 1885 р.
У XV ст. Мотижин входив разом із селищем Борисовом до угідь Ясенецьких. Як і Вороніним (Макаровим) та Козятичами (Бородянкою), ним володіли поміщики Івашенцевичі - Макаровичі.
У XVII ст. Мотижин відносився до Макарівського маєтку.
На початку XIX ст. село належало поміщику Шимановському.
У 1822 р. споруджена дерев'яна церква.
У 1840 р. Шимановський продав Мотижин разом із кріпосними селянами поміщиці Сулимовій. Від неї Мотижин успадкувала генеральша Ловцова. У 1859 р. він перейшов до її племінниці Марії Кандибової, по чоловікові - генеральші Савицької. У цей час Мотижин іменувався містечком.
За офіційними даними 1845 р., населення містечка становило 1197 осіб. Селяни поділялися так: тяглові, піші, городники, бездомні. Поміщики, які володіли тут землями і ревізькими душами, вороже ставилися до української мови та культури.
У 1860 р. в Мотижині відкрито церковнопарафіяльне училище.
У 90-х рр. XIX ст. в центрі села побудовано нове приміщення школи на три класні кімнати з квартирами для вчителів. Відкрито двокласну школу, де навчалося 120 дітей, серед яких були й діти із навколишніх сіл: Фасової, Людвинівки, Копилова.
У 1900 р. в Мотижині мешкало 3384 особи. Основними власниками землі були пани і піп. Поміщику Савицькому належав винокуренний завод, побудований у 1900 р.
Реформа 1861 р. звільнила селян від кріпаччини, але становище їх залишалося вкрай тяжким. Великим тягарем на плечі селян лягли викупні платежі, малоземелля, політичне безправ'я. Самодержавство ж не виявляє ніяких ознак готовності до подальшого компромісу, тому на зламі двох епох назріли всі умови для революційних настроїв. У 1903 р. в с. Мотижині з'явилися перші листівки, які закликали селян до боротьби проти царя і поміщиків. Навесні 1908 р. група селян, озброївшись лопатами, вийшла на панську ниву, викопала стовпи, відмежовуючи їх землі від панських. Для встановлення порядку в село було викликано військовий загін. Царський уряд зрозумів, що тільки шляхом репресій він не зможе покінчити з рухом селян за землю. Столипінська аграрна реформа в Мотижині проводилася в 1912-1914 рр. під наглядом поміщика Савицького і священика Ходзинського. Проте землеустрій був в інтересах заможних, наділ землі проводив землевпорядник, запрошений поміщиком, який брав хабарі. В наслідок "земельного впорядкування" значна частина селян-бідняків розорилася і пішла в найми до поміщика.
У 1917 р. селяни знову розпочали революційну боротьбу. Восени цього ж року в селі встановлено народну раду - ревком. Очолив її матрос - революціонер Т.М. Снігир. Але в березні 1918 р. Мотижин з грабіжницькими намірами окупували німецькі загарбники.
Закінчилася громадянська війна. Потроху відбудовувалося народне господарство. Поділивши панську землю, селяни спочатку господарювали одноосібно, а потім в 1923 р. на вул. Гребінковій створили перший у селі колгосп "Перший Мотижинський", головою якого став К.Г. Гребеник.
У 20-х рр. в селі почала здійснюватись ліквідація неписьменності. У 1926 р. в колишньому поміщицькому парку збудовано нову школу. Було відкрито дільничну лікарню, завідуючою якої стала лікар І.Г. Вечфінська.
У 1929 р. в с. Мотижин проводилася рішуча кампанія нової влади щодо суцільної колективізації села і ліквідації куркульства як класу. В цей час продовжувалась класова боротьба.
У 1932-1933 рр. Мотижин, як і всю Україну, охопив великий голод.
У 1934 р. колективізація в с. Мотижин завершилася створенням чотирьох колгоспів.
10 липня 1941 р. німецько-фашистські загарбники зайняли Мотижин. Окупанти встановили режим терору, насильства і знущань. Молодь примусово відправляли працювати до Німеччини.
7 листопада 1943 р Радянська армія визволила Мотижин. Під час боїв люди допомагали фронту продовольством, доглядали поранених. Понад 100 воїнів -мотижинців нагороджені орденами і медалями, серед них: П.І. Комашенко, В.Ф. Коцюба, Р.Г. Лазнюк - кавалер трьох орденів "Слави" та багато інших. Павло Гребенюк нагороджений медаллю "За Відвагу". В боротьбі з фашизмом віддали своє життя 415 жителів села. На їх честь споруджена меморіальна композиція. Після виснажливої війни перед демобілізованими вошами, що тільки повернулись додому, та селянами постало питання важкої відбудови господарства.
У 1950 р. 4 колгоспи об'єдналися в один - колгосп "ім. Жданова". Головою обрано М.Г. Тишкевича. У 1962 р. колгосп побудував нове приміщення для лікарні, якою завідувала Г.І. Борщова. Колектив працівників Мотижинської лікарні почав обслуговувати навколишні села.
У 1970 р. збудовано нову сільську школу на 250 місць - одну з найкращих у районі. Директором став В.Ф. Козаченко. Колишні вчителі, такі як К.А. Петрина, П.Т. Тиндик, О.О. Комашенко, Н.Н. Кравчук, створили в школі музей історії села, для якого зібрали багато матеріалів. Нині неподалік від школи розташований дитячий садок. Є в Мотижині Будинок культури, бібліотека, магазини, нове відділення зв'язку.
У 1994 р. колгосп ім. Жданова перейменовано в КСП ім. Шевченка, а з 2000 р. розпалося на ПП ім. Шевченка та науково-навчально-виробничий комплекс, який у 2002 р. передано "Інтерторгу".

Останнє оновлення на П'ятниця, 22 квітня 2011, 09:21  

Анонси подій

Підтримай Українську армію!
Зателефонуй або надішли смс на номер: 565, один дзвінок або СМС - 5 грн. - єдиний номер для всіх мобільних операторів.

Телефони “гарячих ліній” за якими громадяни можуть надавати інформацію про можливі загрози та факти порушень їх прав і свобод:
Макарівська райдержадміністрація: (04578) 5-14-44, Макарівське ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області: (04578) 5-24-70, 5-12-70, 102; Народна самооборона Макарівського району: 068-838-81-98.

"Гаряча лінія"
При Макарівській районній державній адміністрації цілодобово діє «гаряча лінія» за телефоном: 5-14-44, що дає можливість громадянам України (в тому числі з АР Крим та східних областей країни) оперативно отримувати достовірну інформацію, відповіді на поставлені запитання.

"Телефон довіри"

При Макарівській районній державній адміністрації діє «телефон довіри» за телефоном: 5-35-55, з метою оперативного реагування на повідомлення громадян, невідкладного вжиття заходів до припинення неправомірних дій, поновлення прав і свобод громадян.

Телефон «гарячої лінії» управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації: 5-25-86

Центр надання адміністративних послуг при Макарівській районній державній адміністрації здійснює прийом суб’єктів звернення у понеділок, середу, п'ятницю, суботу з 8.30 до 15.30, у вівторок та четвер з 13.00 до 20.00, вихідний день: неділя.

Щосуботи, на центральних ринках смт Макарів та с. Бишів проходитимуть ярмаркові заходи. Запрошуються всі бажаючі.