Історія с. Липівка

e-mail Друк PDF

село ЛИПІВКА
ДО СКЛАДУ ЛИШВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ВХОДИТЬ
село ЛОЗОВИК

Липівка - село, центр сільської ради. Розташоване за 5 км від районного центру смт Макарів та за 63 км від обласного центру. Найближча залізнична станція - Бородянка, за 17 км.
Площа населеного пункту складає 532,3 га, кількість дворів - 595.
Кількість населення - 1023 особи.

Село розташоване біля річки, яка в давнину була дуже болотистою. Вона носила назву Почепин. У XIX ст. тут був збудований млин. Річка Почепин впадала в річку Здвиж.
Липівка - старовинне село. Біля нього знайдено 7 курганів, які свідчать про жорстокі бої, які тут відбувалися. Археологи виявили й кам'яні шліфовані молотки, крем'яні ножі, пилки та стріли.
Перші письмові згадки про село Липівка пов'язані з "маєтностями так званими Ясинецькими" - власністю Івашенцевичів і належать до 1506 р.
У 1732 р. Липівка не належала до Макарівського помістя, а була підвладна уніатам. У цьому ж році частиною села заволодів Антоній Щавінський, похований у 1746 р. при сільській церкві разом з дружиною.
У 1746 р. Липівка "владою дворянською" силоміць забрана остаточно в духовенства. Духовенство, якому земля належала з найдавніших часів, збунтувалося.
Церкву підтримали і селяни, оскільки не здійснювалися ніякі обряди: весілля, похорони, хрестини тощо. А без слова Божого не мали право поховати людину - поки церква не здійснить службу. Бунт вдався - і землі були повернені: дворянство злякалося наслідків.
Але, як відомо з актів, ненадовго. Скоро Липівка знову була приписана до Макарівського помістя і нею заволоділи Расцішевські: спочатку Каетан, потім його брат Казимирі від нього село дісталося сину Валентину, а по смерті того в 1850 р. - сину Евересту.
Казимир на той час був відомий тим, що при імператорі Олександрі був Київським губернським предводителем дворянства і зумів заслужити увагу царя.
У Липівці на той час знаходився і якийсь особливий архів Расцішевських. Про це писав Руликівський у своїй книзі "Опис Васильківського повіту...". Архів вміщував у себе "добавки до пам'ятників Свінцицького, дуже цікаву кореспонденцію латинських єпископів Зулуського і Волловича і останнього Київського воєводи з поляк Стемпковського". Л. Похилевич зазначав, що росіянам доступ до архівів був заборонений, оскільки "сміли не визнавати переваг польської цивілізації".
У 1825 р. в Липівці було відкрито церковно-приходську школу. Православна церква в Липівці була Покровською, мала 40 десятин землі, побудована старанням власника Липівки Ігнатія Трипольського, який похований з дружиною у самій церкві. До приходу належали села Лозовик, Королівка, Озерщина. Під час радянської влади церкву було зруйновано.
У середині XIX ст. в Липівці проживало 1076 осіб, в тому числі католиків - 34, євреїв -28, ревізьких селян - 312.
Після смерті Евереста Липівка стала належати Людвиці Едмундівні Расцішевській (Старшинській).
З 1871 р. землі в неї придбали Федір Омельчук (60 десятин), Дмитро Лещенко (44 десятини), Федір Силонько (26 десятин) та інші.
У 1882 р. Людвиця Едмундівна Расцішевська продала лісисту землю та хутір Язвинку (1481 десятину) полковнику Володимиру Онопрієнку.
У січні 1918 р. в Липівці було встановлено радвладу, яка остаточно закріпилася з 1920 р.
У 1920 р. було створено комнезам і земельний відділ, тоді ж - продовольчий комітет.
У травні 1925 р. організовано Загально-липівську землегромаду, в яку входили в 1928 р. 59 родин.
У 1929 р. було утворено 5 сільськогосподарських артілей, які в 1930 р. об'єдналися в одне господарство.
Але багато селян не мало бажання вступати в колгосп. За опір було заарештовано як ворогів народу одноосібників О.І. Новицького, Ф.Л. Ольховця, службовця Л.І. Шевченка, бухгалтера Я.Я Василенка та інших.
У 1937-1938 рр. в Липівці пройшла хвиля нових репресій. Були заарештовані та розстріляні П.І. Герасименко, К.Ф. Юхименко, І.Г. Юхименко, засуджені на різні строки ув'язнення П.П. Кузменко, О.І. Новицький, Ф.Л. Ольховець, Г.Ф. Омельчук, З.С. Ромашко, Л.І. Шевченко.
Незважаючи на сталінські репресії, липівці одностайно піднялися на боротьбу з ворогом у 1941 р. 350 жителів брали участь у боротьбі проти німецьких загарбників. За роки окупації з села було вивезено на рабську працю до Німеччини 125 юнаків та дівчат.
275 мешканців села нагороджені орденами та медалями, 161 - поліг смертю хоробрих. В пам'ять про їх безсмертний подвиг в Липівці встановлено пам'ятник воїнам Радянської армії та встановлено меморіальні дошки з їх іменами.
Голод 1947 р. був тяжким випробуванням для липівчан. Вони рятувалися, як могли. Так, доведена до відчаю Г.Ф. Карпенко пішла за колосками на колгоспний лан і "нарізала на лану артілі ім. Ворошилова 8 кг колосків". Про це писала районна газета "Стахановець". Виїзна сесія нарсуду розглянула справу на місці і засудила громадянку Г.Ф. Карпенко у відповідності до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 вересня 1947 р. до ув'язнення у виправно-трудовому таборі на 8 років. Залишилися хворі батьки та малі діти.
У 1955 р. артіль ім. Ворошилова перейменовано в колгосп "Прогрес". Він мав земельний фонд 2300 га землі, в тому числі орної -2004 га. Спеціалізувався на відгодівлі свиней та великої рогатої худоби. Голову колгоспу М.С. Тарасюка було удостоєно ордена Леніна.
У 1962 р. в селі було збудовано нову школу на 240 місць, в якій нині навчаються 172 учні. У 1968 р. відкрито клуб на 380 місць, побудовано ФАП, дитячі ясла, є бібліотека.
У 1986 р. для переселенців із зони ЧАЕС будівельники з ялтинської фірми "Курорт-Буд" за три місяці побудували 93 будинки, куди було переселено 270 осіб.
У 1989 р. було побудовано новий ФАП. За останні роки в Липівці були споруджені дитячий садок, їдальня, будинок побуту, два магазини, лазня, заасфальтовано всі дороги. Село газифіковане і оснащене водогоном.
У 1994 р. колгосп "Прогрес" змінив форму власності на КПСП, а в 2002 р. було створено сільськогосподарський кооператив "Липівський".

Лозовик - хутір, розташований за 2 км від центру сільської ради с. Липівка. Відстань до районного центру - 7 км, до обласного -65 км.
Площа населеного пункту складає 49,5 га, кількість дворів - 61.
Кількість населення - 69 особи.
До Липівки пізніше почав належати хутір Лозово (Лозовик). Коли він заснований - невідомо, але до 1843 р. був на утриманні ксьондзів. До цього ж року тут проживало у 8 хатах 98 осіб.
Уже до кінця XIX ст. кількість жителів зросла до 118, і були навіть такі селяни, які за 59 карбованців викупили собі землю.
24 мешканці села загинули в період Великої Вітчизняної війни.

 

Анонси подій

Підтримай Українську армію!
Зателефонуй або надішли смс на номер: 565, один дзвінок або СМС - 5 грн. - єдиний номер для всіх мобільних операторів.

Телефони “гарячих ліній” за якими громадяни можуть надавати інформацію про можливі загрози та факти порушень їх прав і свобод:
Макарівська райдержадміністрація: (04578) 5-14-44, Макарівське ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області: (04578) 5-24-70, 5-12-70, 102; Народна самооборона Макарівського району: 068-838-81-98.

"Гаряча лінія"
При Макарівській районній державній адміністрації цілодобово діє «гаряча лінія» за телефоном: 5-14-44, що дає можливість громадянам України (в тому числі з АР Крим та східних областей країни) оперативно отримувати достовірну інформацію, відповіді на поставлені запитання.

"Телефон довіри"

При Макарівській районній державній адміністрації діє «телефон довіри» за телефоном: 5-35-55, з метою оперативного реагування на повідомлення громадян, невідкладного вжиття заходів до припинення неправомірних дій, поновлення прав і свобод громадян.

Телефон «гарячої лінії» управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації: 5-25-86

Центр надання адміністративних послуг при Макарівській районній державній адміністрації здійснює прийом суб’єктів звернення у понеділок, середу, п'ятницю, суботу з 8.30 до 15.30, у вівторок та четвер з 13.00 до 20.00, вихідний день: неділя.

Щосуботи, на центральних ринках смт Макарів та с. Бишів проходитимуть ярмаркові заходи. Запрошуються всі бажаючі.