Історія с. Козичанка

e-mail Друк PDF

село КОЗИЧАНКА

Козичанка - село, центр сільської ради. Розташоване за 30 км від районного центру, до обласного - 55 км. Найближча залізнична станція - Фастів, 40 км.
Площа населеного пункту - 224 га, кількість дворів - 292.
Населення складає - 287 осіб.
День села - 8 січня.

Село виникло після монголо-татарської навали 1240 р. Першими його жителями, за легендами, були мешканці давньоруського городища Відьманка, які врятувалися в чагарниках від смерті та полону. Встановлено, що назва "Козичанка" - давній антропонім і походить від прізвиська Козій або прізвища Козичанка.
У ІХ-ХІІІ ст. зі східного боку від сучасної Козичанки існувало давньоруське городище-укріплення при Четвертому Змієвому валу. Це підтверджують і археологічні розкопки. У 1240 р. городище Відьманка було зруйновано монголо-татарами. У 1321 р. прийшов на українські землі литовський князь Гедимін. У вирішальній битві на річці Ірпінь татари були вигнані за межі України. Після цього люди поверталися до спалених селищ і відбудовували їх. Тоді, у 1321 р., піднімались з руїн Відьманка і Бишів.
10 серпня 1613 р. - перша письмова згадка про с. Козичанку, і пов'язана вона з поміщиками Харлінськими.
У 1746 р. - гайдамацький загін Гапона розгромив садибу козичанського орендаря.
У вересні 1757 р. з Козичанки втекли кріпаки шляхтича Харлінського. У 1780 р. Харлінський побудував дерев'яну церкву в ім'я Різдва Христового та наділив її землею.
7 лютого 1843 р. с. Козичанку разом із Пустою Вільшкою (нині - Вільне) та поміщицькою частиною с. Соснівки купує з громадських торгів Гаврило Кржижанівський. У 1844 р. він побудував у Козичанці винокурний завод. 9 квітня 1847 р. завод було спалено, а винним визнали мешканця села Андрія Форостовця.
У 1861 р. при церкві Різдва Христового в Козичанці було відкрито однокласну приходську школу.
У 1876 р. після смерті батька Казимир та Антон Кржижанівські Вільшку з маєтком і 666 десятинами землі на ній продали генерал-майору Павлу Івановичу Кашпему. У 1879 р. від козичанського маєтку була продана поміщича частина Соснівки. її разом з 118 десятинами польової землі та 60 десятинами лісу придбав Павло Емілійович Ромер - дійсний статський радник.
У 90-х рр. XIX ст. виникають хутори Відьманка та Майдан. Там на своїй землі оселяються найзаможніші селяни. На 1900 р. діяли: православна церква, приходська школа, 2 поміщицькі водяні млини з одним робітником у кожній та 2 торгові лавки. Селянське товариство мало хлібний магазин.
У 1903 р. селянин П.Б. Рябчик був звинувачений у зберіганні та розповсюдженні прокламацій РУП. 17-19 червня 1906 р. відбулися селянські заворушення. Того ж року Антон Кржижанівський, наляканий подіями, продає 500 десятин землі поміщикові Йосипу Шептицькому, а решту швидко розпродає серед селян.
На початку XX ст. виникають Юхименків Хутір, Козичанський Хутір, мешканці яких оселяються переважно в урочищі Пилипонському.
У 1908 р. Шептицький продав маєток Антоніні Підгорській.
25 квітня 1911 р. в селі відкрилася нова школа. Це була земська чотирикласна школа, в якій навчалися майже всі діти.
Восени 1914 р. Підгорська продає свою економію і землі заїжджим селянам, яких за те, що вони оселилися на горі, називали Горовими.
У грудні 1917 р. в Козичанці побували вільні козаки Центральної Ради. У лютому 1918 р. новоутворений комітет незаможних селян на чолі з Пилипом Опанасовичем Купченком згідно з розпорядженням Бишівського волосного революційного комітету почав розподіл колишньої поміщицької землі. Родини Юхименків і Горових віддають тієї ж зими частину своїх земель селянському товариству. Влітку 1918 р. німці примусили жителів Козичанки платити контрибуцію - два мішки зерна з кожної хати. У 1919 р. в селі побували денікінці та більшовики, у 1920 р. - білополя-ки, які забирали продукти, хатні речі та одяг, мотивуючи тим, що нібито по правий берег Дніпра - їхня земля. Цього ж року вони зі свого літака скинули бомби на Бишівський базар.
У 1921 р. більшовики розстріляли в селі 19-річного юнака Івана Савченка, який нібито був раніше в загонах денікінців. Тоді ж радвлада відновила комнезам, на чолі якого став Тимофій Андрійович Цируль. Розпочала роботу сільська рада, де першим головою був Семен Овсіянович Кучер.
У 1922 р. створено кредитове товариство, споживче товариство та комітет взаємодопомоги селянам. З метою подолання неписьменності серед дорослого населення відкрито хату-читальню. У приватному секторі діяли водяний і паровий млини, 3 вітряки, олійниця.
У 1923 р. після адміністративно-територіальної реформи Весела Слобода на деякий час перейшла в підпорядкування Козичанської сільської ради.
У 1924 р. в Козичанці було створено комсомольську організацію. У 1925 р. відкриті перші дитячі ясла, очолила їх Чудновська - медичний працівник Київського паровозоремонтного заводу, робітники якого у той час були шефами Козичанки.
У 1928 р. закрито церкву, а в її приміщенні відкрито клуб. У 1931 р. створено семирічку.
У часи голодомору в 1932-1933 рр. у Козичанці померло близько 300 осіб.
У 1936 р. вступає в силу указ про знесення хуторів. Протягом кількох років до Козичанки переносять Відьмаку, Майдан, Ятуб.
У 1937 р. в селі, як і по всій Україні, шукали "ворогів народу". За один рік було заарештовано 6 осіб, п'ятеро отримали різні терміни покарання, а колгоспник Я.О. Круць засуджений до розстрілу в 1938 р., реабілітований 1989 р. посмертно.
8 липня 1941 р. Козичанка опинилася під владою німецько-фашистських загарбників.
8 листопада 1943 р. частини 135-ї і 140-ї стрілецьких дивізій Першого Українського фронту визволили село. У бою за визволення села загинуло 23 радянських воїни, які поховані у братській могилі, та п'ять німецьких воїнів, яких теж було поховано у Козичанці. 126 мешканців села загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато жителів було нагороджено орденами та медалями. Вихідцями із села є три полковники, чотири майори, 23 офіцери.
У 1944 р. відновила роботу школа, почав функціонувати медпункт, який збудовано на місці колишньої попівської хати. Першим лікарем був Дмитро Галіус.
У 1956 р. відкрито сільський клуб, зведений з матеріалів розібраної церкви. Того ж року обладнано дитячі ясла і збудовано приміщення контори колгоспу, яке раніше розміщувалося в будинку пані Підгорської.
Наприкінці 50-х рр. А.Л. Коновал спроектував козичанський колгоспний ставок і новий міст через річку Сивку, будівництво завершилося у 1961 р.
У 1957 р. - електрифікація села. У 1966 р. було побудовано другий козичанський ставок.
У 1969 р. зведено обеліск пам'яті за проектом місцевого вчителя, а пізніше голови сільської ради Г.М. Паламаря.
28 серпня 1986 р. прийняли потерпілих від ЧАЕС, для них було побудовано 221 будинок.
У 1986 р. побудовано нову школу.
На початку 90-х рр. Юрієм Івановим був створений перший приватний музей предметів народного побуту, почалося відродження народних традицій. У березні 2000 р. організовано ТОВ "Агрофірма "Промінь".
У Козичанці народилися: Анатолій Петрович Марчук - заслужений художник України, академік УАГ; Іван Іванович Марчук - дипломат; Іван Власович Карпович - агроном-селекціонер, лауреат Державної премії СРСР; Лариса Максимівна Паламар - доктор філологічних наук.

Останнє оновлення на Четвер, 14 квітня 2011, 09:19  

Анонси подій

Підтримай Українську армію!
Зателефонуй або надішли смс на номер: 565, один дзвінок або СМС - 5 грн. - єдиний номер для всіх мобільних операторів.

Телефони “гарячих ліній” за якими громадяни можуть надавати інформацію про можливі загрози та факти порушень їх прав і свобод:
Макарівська райдержадміністрація: (04578) 5-14-44, Макарівське ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області: (04578) 5-24-70, 5-12-70, 102; Народна самооборона Макарівського району: 068-838-81-98.

"Гаряча лінія"
При Макарівській районній державній адміністрації цілодобово діє «гаряча лінія» за телефоном: 5-14-44, що дає можливість громадянам України (в тому числі з АР Крим та східних областей країни) оперативно отримувати достовірну інформацію, відповіді на поставлені запитання.

"Телефон довіри"

При Макарівській районній державній адміністрації діє «телефон довіри» за телефоном: 5-35-55, з метою оперативного реагування на повідомлення громадян, невідкладного вжиття заходів до припинення неправомірних дій, поновлення прав і свобод громадян.

Телефон «гарячої лінії» управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації: 5-25-86

Центр надання адміністративних послуг при Макарівській районній державній адміністрації здійснює прийом суб’єктів звернення у понеділок, середу, п'ятницю, суботу з 8.30 до 15.30, у вівторок та четвер з 13.00 до 20.00, вихідний день: неділя.

Щосуботи, на центральних ринках смт Макарів та с. Бишів проходитимуть ярмаркові заходи. Запрошуються всі бажаючі.