Історія с. Грузьке

e-mail Друк PDF

Село ГРУЗЬКЕ
до складу Гружчанської сільської ради входить село
ВЕСЕЛА СЛОБОДА

Грузьке - село, центр сільської ради. Розташоване за 15 км на південь від автомагістралі "Київ - Чоп". Відстань до районного центру -20 км, до обласного центру - 59 км. Найближча залізнична станція - Фастів, за 30 км. Через Грузьке двома струмками протікає невеличка річка Сивка.
Площа населеного пункту складає 840 га, кількість дворів - 629.
Кількість населення - 796 осіб.
День села - 21 листопада.

Грузьке виникло на Брусиловському торговому шляху на Київщині. Одного разу їхали цим лісовим шляхом серед непрохідних хащ та грузьких боліт двоє селян-втікачів. Була весна, і їхні коні ледь долали розмиту талими снігами дорогу. На місці сучасного Грузького вони натрапили на болото. А місце було непогане і земля - хоч на хліб маж. Тож вирішили селяни залишитися на цьому "грузькому" місці.
30.07.1604 р. - перша письмова згадка про Грузку. Це було село, що належало шляхтичам Харлінським (Zrodla dziejowe, t. 21, Warszawa 1894).
Близько 1746 р. в родині селян-кріпаків народився Іван Бондаренко - майбутній ватажок гайдамацького загону. У 1768 р. під час Коліївщини Грузьке на короткий час стало центром діяльності гайдамацького загону Івана Бондаренка.
У 1840 р. після смерті Л. Харлінського груtзецький маєток перейшов у власність Дарини Феліксівни Фрейганг.
У 1842 р. - судовий акт на розподіл маєтку. Села Козичанка, Пуста Вільшка та Соснівка з грузецького маєтку купив Гаврило Кржижанівський. У 1843 р. - продаж з грузецького маєтку сіл Юрівки Йосипу Блоцькому та Ястребної - Анні Жмієвській. У 1846 р. 216 десятин землі біля Грузької купила Мар'яна Мегедь з Мотовилівки. У другій половині XIX ст. за рахунок переселенців із Грузької населення хутора Мар'янівка склало 46 осіб.
Восени 1846 р. через Грузьку до Києва з останньої археологічної подорожі повертався Тарас Григорович Шевченко.
У 1851 р. - перші дані про наявність винокурного заводу в поміщиці Фрейганг. Він працював лише в зимовий період, бо влітку всі люди були зайняті сільськогосподарськими роботами. Також у цьому році було засновано хутір Весела Слобода. У 1857 р. відбулося відкриття у селі церковно-приходської школи.
Протягом 1861-1864 рр. відбувалися селянські зворушення у Грузькій після виходу царського маніфесту про скасування кріпацтва. У 1862 р. єврейські купці придбали у поміщиці 1465 десятин орної землі, 925 неорної, 1114 десятин лісу та винокурний завод.
У 1866 р. Дарина Фрейганг продала маєток своєму чоловікові Василю Васильовичу Фрейгангу, у тому ж році село стало центром Грузецької волості.
У 70-ті роки XIX ст. на північно-західних грузецьких землях німецької колонії заснували Старицьке. У 80-х роках село придбали поміщики Бетулінські.
У 1888 р. завод купила Ольга Михайлівна Мольська.
На початку 90-х років XIX ст. п'ять козацьких сімей орендували 25 десятин поміщицьких земель, на яких заснували хутір Чемерешень (Черемошень). У той час навколо села виникли хутори: Перекопане (Перекоп), Зіняк (Зіньок), Князьке, Василівка (Василівщина). На 1900 р. на цих хуторах проживало близько 27 осіб. Тоді діяли православна церква, каплиця, приходська школа, винна лавка, п'ять торговельних лавок, винокурний завод поміщиці Ольги Вікторівни Бетулінської, водяний млин, три вітряки, паровий млин, пожежна частина, хлібний магазин.
У листопаді 1903 р. - виступ селян проти поміщиків.
На початку XX ст. у Грузькому відкрився цегельний завод поміщика Віктора Генріховича Мольського.
Влітку 1904 р. відбулися селянські заворушення. 10 осіб на чолі з Володимиром Михайловичем Машовцем почали палити скирти, рубати ліс і закликати людей до загального страйку. Повстання було придушене каральним загоном поліції у складі 50 осіб. 30 липня 1907 р. суд постановив вислати всіх учасників повстання до Архангельської губернії під нагляд поліції.
У 1907 р. після Столипінської реформи заможні селяни купували землю за селом, кількість населення на хуторах швидко зростала, утворювалися нові хутори та урочища. Загальна їх кількість досягла 50, населення - майже 500 осіб.
У 1914-1916 рр. Мольський закрив вапельню та цегельний завод, продав обладнання винокурні у Червону Слободу та готувався до виїзду за кордон.
У грудні 1917 р. в село прибули Вільні козаки Центральної Ради. На загальних зборах селян вони отримали перелік людей, які заважали нормальному життю селян. Згодом у Новорічну ніч було розстріляно 19 осіб у Грузькому, у тому числі чотирьох братів Караткжів на Мар'янівських хуторах.
У 1918 р. створено революційний комітет, який очолив Кирило Васильович Лобань. Наприкінці року було утворено сільську раду, її очолив Іван Сергійович Петрусь.
У період громадянської війни в Грузьку неодноразово входили різноманітні озброєні загони. У 1919 р. Грузьку зайняли денікінці. В той час з боку с. Фасова наступали більшовики, денікінці спішно почали відступати на Козичанку. Пилип Петрович Голубовський, тодішній голова сільської ради, вказав червоним дорогу відступу білих. Але останні через декілька днів знову зайняли село і по-звірячому порубали чоловіка на цвинтарі.
У травні 1921 р. утворено комітет незаможних селян, головою якого обрали Свирида Антоновича Новика. Почався розподіл поміщицьких земель.
У 1923 р. вперше під час адміністративно-територіальної реформи вжито назву Грузьке. Тоді ж було обрано головою сільської ради Назара Панасовича Новохатнього, з ініціативи якого розпочалася боротьба із заможними селянами. Відчайдушні спроби трудящих ні до чого не привели. Кількох було репресовано, дехто спродував майно і назавжди їхав до міста. У 1925 р. люди, що були доведені до відчаю, підпалили хату Н.П. Новохатнього, вбили першого комсомольця села Івана Лобаня, але це вже практично нічого не змінило.
У 1929 р. земельні громади Грузького об'єдналися у колгосп "Серп і молот", який очолив Я.Г. Новик.
З лютого 1931 р. по січень 1935 р. територія Гружчанської сільської ради належала до Брусилівського району.
Під час голодомору 1932-1933 рр. у Грузькому померло близько 300 жителів.
У 1934 р. було постановлено закрити церкву і перетворити її на клуб. У 1935 р. відкрито десятирічну школу та піонерський клуб.
У 1937 р. в Грузькому, як і в інших селах, карали "ворогів народу". Ними стали І.С. Цируль-Машовець, В.І. Яремчук - засуджені до розстрілу; колгоспники В.О. Левань, К.С. Чи-кал й одноосібники П.П. Хоменко, О.Л. Азаренко та інші - ув'язнені на різні строки.
8 липня 1941 р. Грузьке окуповано німецько-фашистськими військами. 853 дні тривав окупаційний період. За цей час 12 осіб мирного населення були розстріляні окупантами або померли на примусових роботах. Усього до Німеччини, Австрії та інших країн було направлено 120 осіб. У приміщенні школи знаходилася грузецька комендатура. Під час окупації було відновлено роботу церкви, в селі діяв осередок ОУН. В навколишніх лісах діяли партизанські загони. 9 листопада 1943 р. Грузьке було визволено радянськими військами. Відновила роботу сільська рада. В братській могилі в селі поховано 175 радянських воїнів (з них ідентифіковано 87). На фронтах загинуло близько 200 мешканців села. Вихідцями з села є генерал-майор Микола Григорович Павленко, віце-адмірал Микола Дорофійович Машовець, полковники Федір Якович Середняк, Михайло Григорович Лобань, Володимир Демидович Корненко, Михайло Іванович Дяченко, брати Микола Спиридонович і Василь Спиридонович Новики.
В 1981 р. у садибі колишнього колгоспу ім. Фрунзе було відкрито підсобне господарство НВО "Едектронприлад" під назвою "Гвардія". Воно працювало до 90-х років, коли було придбане місцевим КСП. У 1993 р. на базі колгоспу "Прапор комунізму" утворено КСП "Світанок". У 1995 р. на кошти КСП і селян збудовано Михайлівську православну церкву.
У 1999 р. групою місцевих ентузіастів біля кринички в урочищі Пилипонському встановлено дерев'яний хрест, який виготовив майстер з обробки дерева із с. Комарівка Стефан Борук.
20 травня 2004 р. в селі зареєстровано ГО "Грузецьке земляцтво імені Івана Бондаренка".

Весела Слобода - село, розташоване над річкою Сивкою, за 3,5 км від центру сільської ради. Площа населеного пункту складає 370 га, кількість дворів - 147. Кількість населення - 93 особи.
День села - 6 травня.

Село виникло восени 1850 р. в результаті переселення на цю землю 37 родин із грузецької вулиці Слободи. Починаючи з 1860 р., хутір в історичних архівах має назву Гімовка (Дімовка). Назва поселення утворилася від імені панича Діми Бетулінського, який переселився сюди із жителями Грузького. Він хотів одружитися з простою сільською дівчиною, але батько йому не дозволив. Через це хлопець наклав на себе руки. Економію з садибою і частиною землі старий пан продав поміщику з Юрівки Ігнатію Шабловському, решта землі була розпродана серед місцевих жителів. Хутір спочатку приєднали до Юрівського, а потім до Козичанського помість.
До 1902 р. у селі діяла однокласна тригрупна школа грамоти. Близько 20 дітей навчалося у сільській зборні, збудованій для проведення селянських зібрань. Потім вона згоріла, і село не мало школи аж до 1922 р. Письменний селянин Іван Нечипорович Яценко у ці роки навчав грамоті дітей у себе вдома.
У лютому 1917 р. селяни вигнали пана Шабловського і розпочали поділ його земель. У 1920 р. утворено ревком. У 1922 р. з ініціативи селян у колишньому хлібному магазині відкрили початкову школу, першим учителем якої був Павло Петрович Знаменський.
У 1923 р. було створено сільську раду і комітет незаможних селян. У 1929-1930 рр. з'явилися сільськогосподарські артілі ім. Шевченка та "Червоний хлібороб". У 1931 р. в селі була побудована школа і житловий будинок для вчителів. У 1932-1933 рр. - голодомор, більша частина мешканців померла.
У 1937-1938 рр. було ув'язнено як "ворогів народу" Кіндрата Лукаша та Лукаша Лозницю.
8 липня 1941 р. у селі з'явилися німецько-фашистські війська. Під час окупації у В. Слободі діяв поліцейський відділок, що складався із трьох поліцаїв. Однак веселослобідчани не хотіли коритися ворогу, брали активну участь у боротьбі з фашистами, поповнюючи загони партизанів.
Відступаючи, німці зруйнували всі колгоспні будівлі, клуб, приміщення кооперації, 10 хат колгоспників. Під час визволення села у листопаді 1943 р. загинули 10 радянських воїнів, які поховані на місцевому цвинтарі.
У 1970 р. колгосп ім. Шевченка об'єднався із грузецьким "Прапором комунізму". Всі установи було поступово перенесено до Грузького.
У травні 1976 р. постановою Верховної Ради УРСР Весела Слобода перейшла у підпорядкування Гружчанської сільської ради.
Нині у с. Весела Слобода працюють бібліотека, клуб, фельдшерський пункт, магазин.

Останнє оновлення на Середа, 23 березня 2011, 15:59  

Анонси подій

Підтримай Українську армію!
Зателефонуй або надішли смс на номер: 565, один дзвінок або СМС - 5 грн. - єдиний номер для всіх мобільних операторів.

Телефони “гарячих ліній” за якими громадяни можуть надавати інформацію про можливі загрози та факти порушень їх прав і свобод:
Макарівська райдержадміністрація: (04578) 5-14-44, Макарівське ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області: (04578) 5-24-70, 5-12-70, 102; Народна самооборона Макарівського району: 068-838-81-98.

"Гаряча лінія"
При Макарівській районній державній адміністрації цілодобово діє «гаряча лінія» за телефоном: 5-14-44, що дає можливість громадянам України (в тому числі з АР Крим та східних областей країни) оперативно отримувати достовірну інформацію, відповіді на поставлені запитання.

"Телефон довіри"

При Макарівській районній державній адміністрації діє «телефон довіри» за телефоном: 5-35-55, з метою оперативного реагування на повідомлення громадян, невідкладного вжиття заходів до припинення неправомірних дій, поновлення прав і свобод громадян.

Телефон «гарячої лінії» управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації: 5-25-86

Центр надання адміністративних послуг при Макарівській районній державній адміністрації здійснює прийом суб’єктів звернення у понеділок, середу, п'ятницю, суботу з 8.30 до 15.30, у вівторок та четвер з 13.00 до 20.00, вихідний день: неділя.

Щосуботи, на центральних ринках смт Макарів та с. Бишів проходитимуть ярмаркові заходи. Запрошуються всі бажаючі.