Історія смт Макарів

e-mail Друк PDF

Селище міського типу МАКАРІВ
Селищній раді підпорядковані села
ЗУРІВКА, КАЛИНІВКА, ФАСІВОЧКА

Макарів - селище міського типу, центр однойменного району Київської області. Утворене 7 березня 1923 року. Межує з Бородянським, Києво-Святошинським і Фастівським районами Київської області та Радомишльським і Брусилівським районами Житомирської області. Розташоване за 56 км на захід від Києва. Селище розкинулося по обидва береги річки Здвиж, що є притокою Тетерева. Асфальтована дорога з'єднує селище з автомагістраллю Київ - Чоп, є залізнична станція Буян Південно-Західної залізниці.
Площа населеного пункту становить 1362,4 кв. м.
Кількість населення – 9437 осіб.

В давнину село мало назву Вороніне (нині Макарів).
Поблизу Макарова знайдено знаряддя праці та рештки поселень доби пізнього неоліту і бронзи, виявлено залишки давньоруських городищ ІХ-ХІІ ст. З півночі на південь його територією тягнулися чотири змієвих вали - захисні споруди часів Київської Русі, до якої увійшла територія Макарова.
На березі річки Здвиж досі збереглися рештки чотирикутного городища. Біля Макарова проходив Змійовий вал, який тягнувся через Радомишль, Ніжиловичі, Завалівку, Юрів.
Пізніше ріка Здвиж була межею розселення стародавніх слов'янських племен - полян і древлян. Про Здвиж згадує Нестор-літописець у "Повісті временних літ". Територія сучасного Макарова знаходилася у складі древлянської землі. Через Макарівські землі в 945 р. князь Ігор йшов брати данину з древлян. Крім того, з Києва через Макарівщину, зокрема Андріївку, проходив шлях у древлянську столицю, у Володимир-Волинське князівство. Є згадка про те, що в 1027 р. через Макарів везли князя Василька, якому викололи в Білгороді (Білогородці) очі й відправили на Володимир-Волинський. У річці Здвиж попадя випрала йому сорочку.
У середині XIV ст. Макарів і навколишні села попали під владу литовських князів. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу польської держави. За Люблінською унією 1569 р. Макарівщина відійшла до Польщі. Серед литовських феодалів, що одержали за службу землі в Україні, був Васенцевич, який отримав на Київщині землі з селами Вороніж) (Макарів), Бородянка, Наливайківка, Борисов, Мотижин, Колонщина, Липове та інші села аж до Фастова. Він зробив Вороніно (Макарів) своєю резиденцію. Його внук, Макар Васенцевич, переїхав в Україну і став постійно жити у Вороніно. Через деякий час він перейменував Вороніно у Макарів. На кінці XVI ст. Микола (Михайло), внук Макара, став власником Макарова. Він мав шлюб з Ганною Харлецькою, дочкою Героніма, перетворивши макарівське дворище на фортецю: побудував замок, оточив його валами, на гребні яких спорудив частокіл з дерев, що мали загострені стовбури. Фортеця мала декілька добре укріплених воріт з постійною обороною. Через рови перекидалися містки. З півдня замок захищала річка Здвиж. На випадок облоги в замку зберігалися запас харчових продуктів, фураж для коней, зброя та смола, яку використовували для захисту. Вали були обсаджені палісадом.
Яскраву сторінку вписали мешканці Макарівщини у літопис визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Загальнонародне повстання та перемоги козацько-селянських військ під Жовтими Водами і Корсунем до того перелякали польську шляхту, що вона почала масово тікати зі своїх маєтків до фортець і укріплених міст. Багато шляхтичів рушило до Макарівського замку. Але і в затишному місці над Здвижем їх наздогнали та розсіяли селянські загони на чолі з Максимом Кривоносом. Разом з повстанцями загону М. Кривоноса місцеві селяни напали на маєток X. Харлінського, який володів Макаровом після С. Лаща. Маєток було розгромлено і спалено. Звістка про ці події швидко поширилася серед селян навколишніх сіл і сприяла піднесенню визвольного руху на всьому Поліссі. Жителі Макарова організували козацьку сотню на чолі з Г. Петрицьким, яка брала участь у битвах під Зборовом (1649 р.), Берестечком (1651 р.), Батогом (1652 р.), у боротьбі проти І. Виговського.
У 1660 р. шляхта повернулася до Макарова. Тут розмістився польський гарнізон, який почав нещадно розправлятися з усіма, хто продовжував боротьбу за возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії. Безчинства панів викликали в 1664-1665 рр. нове повстання поліських селян, яке очолив овруцький полковник Децик. У 1665 р. повстанці підійшли до Макарова, обложили замок і при активній підтримці жителів штурмом оволоділи ним, розгромивши польський гарнізон. Багато жителів вступило до війська Децика і рушило з ним у визвольний похід по Правобережжю. Вони брали участь у визволенні від шляхти Бишева, Мотовилівки, Білої Церкви.
У 1672 р. до Макарова вступило польське військо на чолі з полковником Яном Пивом. Вулиці села були залиті кров'ю, багато жителів було ув'язнено, а їх оселі - розгромлено. Київський сотник Федір Ляшко в березні того року повідомляв київського полковника Якова Дмитрієвича, що "ляхи з Макарова людей постинали и, много зла починивши, знову до Макарова увійшли".
Загарбники, отаборившись у замку, чинили набіги на сусідні села, нападали на землі, що належали Росії, доходили навіть до Києва, про що 15 червня 1672 р. цар Олексій Михайлович повідомляв польського короля. Але закріпитися у Макарові польській шляхті не вдалося й цього разу. Вже в 1694 р. козаки Семена Палія, переслідуючи військо регіментаря Вільги, визволили Макарів. У 1702-1704 рр. жителі села приєдналися до повстанців, що громили шляхту на Правобережжі під керівництвом козацьких полковників С.П. Палія й СІ. Самуся. Власникам Макарова ледве вдалося втекти до Брацлава.
За умовами Пруського Миру 1711 року Макарів залишався під владою панської Польщі.
На початку XVIII ст. село стало власністю одного з найбільших магнатів Правобережжя князя Любомирського, якому належало на Україні понад 30 міст і 738 сіл. Побоюючись масових втеч селян у російські володіння, польські феодали і в порубіжних землях змушені були дещо послабити експлуатацію. У першій половині XVIII ст. панщина становила тут 2 дні на тиждень. Але минав час -і поміщицький визиск зростав. Селян змушували відбувати по кілька толок на рік, виходити на заорки й оборки, закоски й обкоски, зажинки й обжинки, мочити коноплі, тіпати прядиво, лагодити замок тощо.
Посилення гніту штовхало селян Макарова на нові виступи проти визискувачів. У 1768 р., під час Коліївщини, гайдамацький загін під проводом Івана Бондаренка зайняв Макарів і вигнав шляхту й орендарів, зруйнував замок, уніатську церкву і костьол. Новий власник містечка ксьондз К. Росцішевський разом з надвірною міліцією залишив замок і втік до Олевська. Макарів на деякий час став центром діяльності загону Івана Бондаренка. Звідси повстанці вирушали в навколишні села, розправлялися з панами та їх прислужниками, відбирали у них майно, гроші й ділили між бідними селянами. Жителі сусідніх сіл приводили до І. Бондаренка своїх панів або І Являлися до нього за дозволом бити шляхту й орендарів у своїх селах. Але закінчити боротьбу з експлуататорами й очистити від них усе Полісся Бондаренко не встиг. Підступно «щеплений ворогами, він був страчений у Чорнобилі.
У 1804 р. Макарів став волосним центром Київського повіту, до якого входили 2 містечка, 10 сіл, 12 невеликих поселень, 15 хуторів, 4 німецькі колонії. Із 51 157 десятин землі 29 949 десятин належало поміщикам, 512 - церквам і монастирям і тільки 20 696 десятин - селянам.
Напередодні реформи 1861 р. містечком володів поміщик М. Павша. У 1866 р. в Макарові були вже дрібні підприємства: винокурний, пивоварний і два шкіряних заводи, цегельня, на якій працювали 8 робітників. На шкіряних заводах, що мали всього 9 робітників, оброблялося на рік 800 шкур, ж цегельні вироблялося 100 тис. штук цегли. V кінці XIX ст., крім цих підприємств, діяв паровий млин, де працювали 25 робітників.
Ще до реформи 1861 р. Макарів поступово перетворювався у торговий центр місцевого значення. Щороку тут відбувалося 14 ярмарок., на які привозилося товарів на 3 тис. і більше карбованців, збувалася продукція місцевих дрібних підприємств.
На початку XX ст. Макарів вже був великим містечком. У ньому нараховувалося 569 дворів, проживало 5783 особи. Головним заняттям було землеробство. У містечку числилося 4411 десятин землі, з яких 3266 десятин належало поміщику і 54 десятини - церквам Селянам належала 1091 десятина землі, тобто менше двох десятин у середньому на селянський двір. Містечко належало поміщику Миколі Карловичу фон Мекку. В Макарові на той час були церковно-приходська школа, один приймальний покій, аптека.
Розвивалася промисловість. Якщо в 1910 р. було 9 дрібних кустарних майстерень, то напередодні Першої світової війни вже діяли медоварний, пивоварний і шкіряний заводи, сірникова фабрика, цегельня і водяний млин. Торгівля в Макарові мала переважно дрібний характер. У кінці XIX ст. тут існувало 147 лавок. Містечко було невпорядкованим. Його жителі скаржилися київському губернаторові, що в Макарові від самої зими стоять глибокі калюжі, сморід від яких шкідливо діє на здоров'я, що тут лютують тиф, пропасниця, скарлатина. Хвороби, недоїдання й тривале голодування передчасно зводили в могилу як дорослих, так і їх дітей. Так, у 1880 р. з 93 дітей, що народилися в Макарові, на першому році життя померли 57.
У 1913 р., напередодні Першої світової війни, в Макарові проживали 5783 жителі. Діяли поштово-телеграфне відділення, земська поштова станція, земська лікарня на 10 ліжок, де був всього один лікар, приватна аптека і три аптечні склади. У відкритій в 1874 р. парафіяльній школі навчалося 65 дітей. На утримання школи і вчителя в 1899 р. витрачено лише 239 карбованців.
Жителі волості брали участь у російсько-японській війні, революції 1905-1907 рр., Першій світовій війні, подіях 1917-1920 рр. Наприкінці лютого 1918 р. німецькі війська окупували містечко. Макарів на деякий час захопила Директорія.
У середині лютого 1919 р. частини 1-ої Української Радянської дивізії вигнали петлюрівців з Макарова. У вересні 1919 р. Макарів захопили денікінці, а в грудні 1919 р. частини Червоної Армії визволили містечко від них. На початку травня білополяки захопили Макарів, а в червні 1920 р. відступили, спаливши його.
У 1921 р. Макарівщина та Бишівщина увійшли до складу Радянської України.
20 серпня 1922 р. 11 селян-незаможників організували першу сільськогосподарську артіль "Відродження", яка стала однією з кращих у районі. У 1923 р. Макарів став район¬ним центром.
У 1925 р. в селищі встановлено перший радіоприймач. У 1927 р. збудовано на річці Здвиж та пущено в експлуатацію гідроелектростанцію, яка видавала електроенергію до 1962 р.
У 1929-1930 рр. в Макарові були створені артілі ім. Петровського, "Більшовик" та ім. Кірова.
1 жовтня 1936 р. для працюючої молоді в Макарові відкрито вечірню середню школу, в якій навчалося близько 100 учнів.
За роки перших п'ятирічок у селі було повністю ліквідовано неписьменність. Культосвітню роботу серед молоді проводив місцевий клуб, в якому працювали хоровий, танцювальний та драматичний гуртки.
У серпні 1932 р. в Макарові організовано Філію трактороцентру. На її базі в 1934 р. утворено першу МТС, а в 1937 р. - другу.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в обох МТС налічувалося 136 тракторів, 12 комбайнів, 190 тракторних плугів, 49 культиваторів.
У грудні 1940 р. в Макарові була організована районна сільськогосподарська виставка.
У 1939 р. в Макарівській лікарні налічувалося 70 ліжок, а в лікувальних установах райцентру та району працювали 10 лікарів, 39 фельдшерів і акушерок, 14 медичних сестер.
Чорну сторінку в історії Макарова лишили репресії 30-х років XX ст. та голодомор 1932-1933 рр.
22 червня 1941 р. мирна праця була перервана Вітчизняною війною. На початку липня фронт наблизився до Макарова. Оборону тримали воїни 171-ої стрілецької та 28-ої гірськострілецької дивізій під командуванням генералів Будехо та Потапова. 10 липня гітлерівці захопили Макарів, але загарбати весь район їм вдалося лише наприкінці серпня.
У перші дні окупації фашисти розстріляли в парку над Здвижем понад 300 мирних жителів і захоплених у полон воїнів. Відразу ж розпочалася боротьба проти німецьких окупантів. У березні 1942 року в Макарові було створено підпільну організацію, на чолі якої став А.Г. Лопата.
На території району базувалися партизанські з'єднання С.А. Ковпака та М.І. Наумова. За роки окупації загинуло сім тисяч мешканців району. Фашисти закатували 115 і вигнали на каторжні роботи до Німеччини 93 жителів селища.
Окупація тривала три роки і п'ять місяців.
8 листопада 1943 р. радянські воїни 136-го стрілецького полку 42-ої гвардійської стрілецької дивізії визволили Макарів від німецьких військ.
Понад 800 жителів Макарова героїчно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, 315 - віддали своє життя за Батьківщину. 780 воїнів за проявлений героїзм, стійкість і мужність у боротьбі з гітлерівськими загарбниками нагороджені орденами і медалями Союзу РСР, багато з них - посмертно.
У 1950 р. макарівські колгоспи "Відродження", ім. Петровського та ім. Кірова об'єдналися в артіль "Комуніст".
За колгоспом закріплено 5254 га землі, в т. ч. 400 га - орної.
Господарство налічувало 30 тракторів, 24 автомашини, 15 комбайнів, 90 електромоторів. У тваринницьких приміщеннях механізовано подачу води, роздачу кормів і прибирання гною.
Водночас із сільськогосподарським виробництвом розвивалася промисловість, розгортали роботу будівельні організації та автопідприємства.
Ще в 1953 р. було засновано Макарівський автопарк, який має 76 вантажних та легкових автомашин, 50 автобусів.
У 1956 р. Макарів став селищем міського типу.
На території Макарова знаходиться 2 загальноосвітні школи І-Ш ст., три дитячих дошкільних заклади.
Великих успіхів у медичному обслуговуванні населення досяг колектив медичних працівників районної лікарні. Медики району за допомогою київських вчених одними із перших у світі розробили і запровадили охоронно-лікувальний режим на основі вчення академіка І.П. Павлова. Лікарню часто відвідували делегації зарубіжних країн, представники Всесвітньої організації охорони здоров'я при Організації Об'єднаних Націй.
З 1957 р. у Макарові відкрито медичне училище, в якому нині навчаються секретам зцілення людей 320 студентів на відділеннях лікувальної та медсестринської справи. Щороку 120 випускників училища поповнюють лікувальні установи району та Київської області.
Чорнобильська біда, що боляче вразила долі сотень тисяч людей, торкнула своїм чорним крилом і Макарівський край. У 1986 р. в район прибуло майже дев'ять тисяч переселенців із зони відчуження, для яких було побудовано близько 150 квартир та близько 3000 будинків садибного типу в 23 населених пунктах.
У селищі діють 5 промислових підприємств недержавної форми власності:
хліб та хлібобулочні вироби виробляються на ДП АТ "Київхліб "Макарівський хлібозавод";
м'ясо та ковбасні вироби - на ТОВ "Унава";
пускозахисне реле для побутової техніки, електроджгути, блоки сигналізації випускаються на ВАТ "Потенціал" та ТОВ "Потенціал";
дитячий одяг і постільна білизна - на ТОВ фабрика "Світанок";
цегла будівельна - на ТОВ "Макарівський цегельний завод".
Зареєстровані і працюють понад 150 малих підприємств - юридичних осіб, 14 об'єднань підприємців, понад 1000 підприємців - фізичних осіб.
Перевезення пасажирів здійснюють Відкрите акціонерне підприємство "Стріла" та Приватне підприємство "Дідович О.Я.".
В селищі діють 75 магазинів, 2 ринки, 25 закладів ресторанного господарства. Із підприємств споживчої кооперації працюють Макарівське сільське споживче товариство та Роздрібно-торговельне об'єднання.
Два промислових підприємства району мають фірмові магазини: Дочірнє підприємство АТ "Київхліб "Макарівський хлібозавод" та фабрика "Світанок".
Діють 6 будівельних організацій.
Селище повністю газифіковано.
Найвагоміші інвестиційні проекти, реалізація яких розпочалася з 2005 року: будівництво заводу з виробництва каркасно-панельних дерев'яних споруд ТОВ "Архітектурно будівельної компанії "Еко-дім"; реконструкція цеху з виробництва телевізорів ТОВ "Потенціал"; будівництво цеху контактного зварювання ВАТ "Потенціал"; придбання основного стада курей-несучок ТОВ "Макарівська птахофабрика".
Розпочато будівництво заводу з переробки пінополістиролу ВАТ "Потенціал" (смт Макарів).
У селищі проживають понад 3 тис пенсіонерів. Останнім часом відбувається зниження рівня безробіття.
В селищі працюють дві загальноосвітні школи, Центр творчості дітей та юнацтва імені Данила Туптала, школа мистецтв, дитячо-юнацька спортивна школа, Будинок культури. Культурно-мистецьке і спортивне життя насичене: в Макарові живуть і займаються творчістю народний колектив "Чебреці" на чолі із заслуженим працівником культури України Галиною Гончаренко, композитор Віктор Степурко, народний майстер декоративного розпису Людмила Вітковська, спортивний клуб "Фенікс" під керівництвом заслуженого тренера України Олександра Каурайнена. Звідси пішла у великий спорт Герой України, багаторазова чемпіонка параолімпійських ігор світу і Європи Олена Юрковська.
Недалеко від Макарова базується Федерація дельтапланеризму України, тут проводять тренування і змагання представники малої авіації. В небо над Макаровим часто здіймаються повітряні кулі.
Велику роботу в усіх галузях життя Макарова проводить селищна рада депутатів (голова - Геннадій Петрович Здольник). Вона здійснює контроль за роботою промислових підприємств, дбає про впорядкування селища, залучає передовиків виробництва і представників інтелігенції до роботи в громадських організаціях.

Видатні люди Макарова:
Туптало Данило (Димитрій) (1651-1709 рр.) - український і російський письменник, церковний і культурний діяч;
Паламаренко Анатолій Несторович (1939 р. н.) - народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка.
Багато років жив тут поет і прозаїк Б.Д. Налійчук.
Макарів - батьківщина поета і перекладача С.М. Гордєєва.

Останнє оновлення на Вівторок, 22 березня 2011, 15:46  

Анонси подій

Підтримай Українську армію!
Зателефонуй або надішли смс на номер: 565, один дзвінок або СМС - 5 грн. - єдиний номер для всіх мобільних операторів.

Телефони “гарячих ліній” за якими громадяни можуть надавати інформацію про можливі загрози та факти порушень їх прав і свобод:
Макарівська райдержадміністрація: (04578) 5-14-44, Макарівське ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області: (04578) 5-24-70, 5-12-70, 102; Народна самооборона Макарівського району: 068-838-81-98.

"Гаряча лінія"
При Макарівській районній державній адміністрації цілодобово діє «гаряча лінія» за телефоном: 5-14-44, що дає можливість громадянам України (в тому числі з АР Крим та східних областей країни) оперативно отримувати достовірну інформацію, відповіді на поставлені запитання.

"Телефон довіри"

При Макарівській районній державній адміністрації діє «телефон довіри» за телефоном: 5-35-55, з метою оперативного реагування на повідомлення громадян, невідкладного вжиття заходів до припинення неправомірних дій, поновлення прав і свобод громадян.

Телефон «гарячої лінії» управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації: 5-25-86

Центр надання адміністративних послуг при Макарівській районній державній адміністрації здійснює прийом суб’єктів звернення у понеділок, середу, п'ятницю, суботу з 8.30 до 15.30, у вівторок та четвер з 13.00 до 20.00, вихідний день: неділя.

Щосуботи, на центральних ринках смт Макарів та с. Бишів проходитимуть ярмаркові заходи. Запрошуються всі бажаючі.